“I’m too old for this shit”. Roger Murtaugh
Позначка: відгук українською
На одній з моїх книжкових полиць заховалася книжка. Корінець безповоротно затерся, сторінки пожовкли і ледве тримаються разом… Книжці майже 50 і, якщо зважити на загорнуті кутики і позначки олівцем, чимало читачів брало її до рук. Проте історія під обкладинкою старіша утричі. Їй майже 140 років!
“Кров охолола в жилах. Заціпеніти від жаху. Опанували емоції. Веління серця. Аж рота роззявив”. Коли бачиш таке у художніх творах, то відразу розумієш: герой наляканий, здивований чи закоханий. Але чи не зашифровано у цих слова чогось більшого? Що, як насправді це — детальні інструкції, які нам постачає наш другий розум? Про це і більше — у книзі Деніела Ґоулмана “Емоційний інтелект”.
Я відчайдушно відтягувала цей момент, хоча й відчувала його неминучість: рано чи пізно доведеться познайомитися з усім цим набором чарівних речей, заклять, загадок, реліквій та квідичних м’ячів…
Добряче “переївши” нон-фікшну, я мусила це припинити й поступово повернути в читацький раціон художню літературу. Для цього переходу, здавалося мені, ідеально згодився б роман про історію філософії “Світ Софії” норвежця Юстейна Ґордера.
Якщо світ Корбена Далласа, Ріка Декарда, Кусанаґі Мотоко або наукові фантазії Шелдона Купера здаються вам несусвітною вигадкою та грою уяви, то робота Семюеля Грінгарда “Інтернет речей” наполегливо проситься на вашу книжкову полицю. Невелика книжка об’ємом до двохсот сторінок спробує більш-менш плавно та просто розповісти про зміни й процеси, які чекають на нас завтра, і в які ми вже міцно вкоренилися сьогодні.
Відчуття браку знань з теми Другої світової завжди змушувало мене трохи соромитися позитивних оцінок у школі. Одна річ не пам’ятати усіх знарядь праці в мезоліті, інша — не знати, що насправді трапилося зі світом зовсім недавно. І що найважливіше — може повторитись у майбутньому. Кілька прізвищ, кілька дат, кілька географічних назв і сумна статистика — от і все, що міг розповісти шкільний курс всесвітньої історії. Що зрештою недивно, адже скільки тих академічних годин відведено на ціле ХХ століття? Тож книга Вільяма Ширера “Злет і падіння Третього Райху” стала для мене своєрідним поверненням боргу. Дорогі мої вчителі історії, знайте: я дочитала недочитане у випускних класах.
Книги-сестри від Ростислава Семківа потрапили до кола моїх інтересів щойно вийшли друком. А в день приїзду автора з презентацією “Як читати класиків” я відвідала практично всі його публічні заходи. Так що було навіть трохи ніяково перетинатися поглядами у вечірній книгарні.
У великій діжці культурного меду класики літератури залишили й ложку дьогтю, на десятиліття поселивши у (під)свідомості сприйнятливих читачів подекуди спотворені о́брази краси.