Чому я це НЕ прочитала: Сергій Мартинюк “Капітан Смуток”, 2019

“I’m too old for this shit”. Roger Murtaugh

Те, що я не здолаю цієї книжки, стало зрозуміло з першої сторінки. Тобто з тієї, якій передує схвальна передмова Юрія Андруховича та вісім епіграфів від класиків, у тому числі від Луки. Я навіть не вмовляла себе дати цьому “неспокійному і дивовижно проникливому тексту (Макс Кідрук)” шанс: пропонована манера оповіді виявилася для мене непідйомною з першого речення. Та оскільки я вже наважилася зізнатися, що безжально кидаю книжки недочитаними, то мусила бодай побіжно окинути оком цей роман, щоб тут про нього висловитись. Як виявилося, перші сторінки не обманули й дали доволі добре розуміння подальшого викладу.

Книжка “Капітан Смуток” складається зі ста семи розділів на чотирьохстах тринадцяти сторінках. Розділи, як видно, не надто об’ємні. У романі йдеться про двох друзів із дивною хімією стосунків та однобоким беззастережним обожнюванням. Один із них є наратором, і саме він розповідає читачу про свого друга та їхні спільні пригоди. Хлопці мандрують містами України, зустрічають різних людей, потрапляють в халепи, згадують історії родом із 90-х (коли їм було по десять?): жуйки, цигани, Мівіна, дермантинові м’ячі… Десь поміж тим усім виринають жіночі постаті, секс, позашлюбні діти та псевдофілософські пасажі.

Досьє головного героя Пі подається читачу відразу, тож не доведеться пильно вишукувати злами, вигини та кути його особистості. Наратор описує Пі украй поетично, натхненно, багатослівно й багатогранно, тим самим створюючи для нього потрібний автору образ: “ще той пройдисвіт”, “його хвороблива винятковість межувала зі складними психопатологіями, змішаних на крайнощах та хаосі”, “псих з безалаберними очима немовляти” (ст. 10); “безкомпромісний, пропащий рецидивіст із грайливим поглядом та манерами молодого Алена Делона” (чому, на Бога, так важливо міряти саме Аленами Делонами?!), “естетично витончений ґвалтівник дискотечних німфоманок, грабіжник запліснявілих мафіозі та брудний сутенер з повним борделем провінційних зірок”, “поет-нонконформіст”, “вільний художник” (ст. 11); “капітан Смуток, вершник на безголовому коні короткочасної літньої ночі” (ст. 12).

Надалі, принаймні у всіх тих розділах, на які я спромоглася, манера оповіді тримається такого ж пафосного курсу з нагромадженням штучних мовленнєвих конструкцій. Час від часу між основним тілом розповіді вигулькують одкровення від Пі. Він наче Тайлер Дарден з “Бійцівського клубу”, але з Дубна. Та як на дубнівського бунтаря, пройдисвіта та бабія, Пі доволі непогано володіє високим художнім словом: “Любов має колір і властивості першого снігу […] Ніжна, цнотлива білосніжна барва, короткочасна і ледь вловима. Потрапивши до рук людських, вона лишає по собі тільки воду. Солону на смак, мертву на дотик” (ст. 42). Емм, що?! На фоні цього нудкого, як на мій смак, вокабуляру сцена сексу, за яку автора так щедро ганили, має не такий вже безглуздий вигляд. Ну, хіба “напнуті вітрила бажань” можна було притримати.

Складається враження, наче автор намагався розщепити себе у двох героях та нарешті гідно й справедливо явити себе-підлітка так, як у підлітковому віці йому хотілося бути побаченим крутими хлопцями зі школи, дівчатами із виразним макіяжем, дворовими товаришами й недругами з ворожого кварталу.

Окремо мушу наголосити, що я не надто довіряю літературі про дев’яності, яку пишуть молоді люди, котрим у дев’яностих було десять-п’ятнадцять років. Це, безумовно, складний час, у тому числі для дітей та підлітків, але правда в тому, що цей час значно складніший, ніж доношування братових колготок, розлучення батьків або всеохопне щастя при вигляді “польської” Nutella чи соусу “Uncle Ben’s”.

У книжці ледь вловлюється фльор ранньої Карпи з її Фройдом, Фоззі та його “сопровождающих лиц” і збірника творів для підготовки до випускного іспиту “ДПА- 2003”. Зрештою, може, це нова норма. Література має бути комерційно успішною різною. Мені ж особисто забракло мотивації продовжити читання.

P.S. В одній з дуже небагатьох критичних рецензій на роман я підглянула переказ його закінчення, тож прочитала останній розділ. Що сказати, повний капітан Смуток.