“Кров охолола в жилах. Заціпеніти від жаху. Опанували емоції. Веління серця. Аж рота роззявив”. Коли бачиш таке у художніх творах, то відразу розумієш: герой наляканий, здивований чи закоханий. Але чи не зашифровано у цих слова чогось більшого? Що, як насправді це — детальні інструкції, які нам постачає наш другий розум? Про це і більше — у книзі Деніела Ґоулмана “Емоційний інтелект”.
Тільки лінивий не говорить про емоційний інтелект цими днями. Нарешті можна бути не лише лідером і супер-героєм, але й людиною з плоті, крові та емоцій: плакати нормально, гніватися можна, заздрощі — не квиток до пекла. Бути живим та емоційним — модно і корисно для здоров’я.
Звучить чудово, хоча не все так просто. Не достатньо бути лише емоційним, необхідно бути емоційно компетентним. Та де ж її взяти, ту компетентність?
Можуть, якщо вони працюють різними способами й над різними завданнями: один мислить, другий відчуває. Це зараз ми — щасливці, які можуть дозволити собі довгі рефлексії посеред робочого дня. Але так було не завжди. У процесі еволюції інтуїція та емоції уможливили наш сьогоднішній привілей. Саме вони забезпечували виживання при сутичці з невідомим хижаком. Якби наш далекий предок вираховував швидкість хижака чи траєкторію його руху, той уже б тричі повечеряв мислителем. Тому, отримавши сигнал про голодного звіра попереду, емоційний мозок нашого предка викликав потужний викид гормонів й активізував великі групи м’язів — і предок щодуху мчав якнайдалі від загрози.
Усі ми бачили мультфільм “Думками навиворіт” (Inside out), тому тепер знаємо про чарівні кнопки суму, радості, страху та гніву. Залишилося їх знайти і навчитися правильно натискати. Але з чого почати? Як же пощастило, що про це знає мигдалеподібне тіло, яке завжди на сторожі нашої безпеки.
Для повноцінного розуміння матеріалу Деніел Ґоулман на пальцях пояснює, як працюють емоції: які ділянки головного мозку за що відповідають; які нейротрансміттери залучені до мозкової активності та по яких шляхах рухаються імпульси; які гормони спричиняють ті чи інші реакції та як на них відгукується тіло. Словом, чому ми робимо те, що робимо, і, взагалі, ЩО саме ми робимо?
Усе-таки для успіху на ЗНО краще покладатися на старий-добрий IQ. Натренований емоційний інтелект у цій справі допоможе хіба що швидше опанувати себе на іспиті. Психологи Джон Маєр і Пітер Саловей пропонують розглядати емоційний інтелект через призму здібностей, що лежать в його основі: 1) усвідомлення власних емоцій; 2) управління емоціями; 3) самомотивація; 4) вміння розпізнавати емоції інших людей; 5) уміння будувати стосунки.
Кожен із цих аспектів детально висвітлений у розділах “Емоційного інтелекту”, разом із “анатомічним розтином” деяких емоцій: люті, тривоги, хвилювання, меланхолії, депресії. На щастя, не тільки цих.
У книзі розповідається про еволюцію людського мозку, “емоційне піратство”, ілюструється довгий (і водночас надкороткий) шлях між стимулом і реакцією. Акцентується увага на важливості керування емоціями, подаються приклади того, як це можна зробити. Погана новина: багато наших емоційних “хиб” — наслідок подій дитинства (яких ми навіть не пам’ятаємо!). Добра новина: емоційне перевчання можливе й дієве.
Книга рясно наповнена простими прикладами із особистого, сімейного, шкільного та професійного життя. Тут йтиметься про експеримент із зефіром і малюками, про темперамент (який не вирок), про маленькі підліткові конфлікти, які легко трансформуються у великі проблеми в дорослому віці.
Оскільки всі ми (і деякі наші психічні травми) родом із дитинства, то, очікувано, значна частина дослідження присвячена саме цьому вразливому періоду — одному із найважливіших вікон можливостей для опанування науки емоційного виживання.
Наприкінці книги автор описує переваги нової моделі шкільної освіти та наводить приклади американських шкіл, де запроваджені уроки емоційної грамотності або їх аналоги.
Тому що дає інструмент (з інструкцією!) для керування собою у стресові моменти життя. Розуміння того, як працює система, створює міцний фундамент, з якого вже не так просто зірватися під натиском агресії чи тривоги.
Читання “Емоційного інтелекту” не можна назвати відпочинковим. Книга базується на дослідженнях та експериментах, наукових даних і статистиці (трохи застарілій як на 2020-ий), позбавлена фантазій і домислів, хоча іноді вдається до припущень. Про що автор чесно пише. Це той тип літератури, який потребує зосередженості, терплячості й бажання по-справжньому чогось навчитися. А, отже, й часу. До того ж, “Емоційний інтелект” — книга не на один раз. Не-фахівцю з психології непросто втримати в полі зору всі описані нюанси. Але важливо вже те, що в українському перекладі є джерело, де можна знайти відповіді принаймні на деякі питання, пов’язані з емоційною грамотністю.
Я також тримала цю книжку в руках, але вона така важка і велика, що я, чесно кажучи, боюся починати. Принаймні тримаю її на журнальному столику, аби вражати подруг, коли ті приходять на чай 🙂
Такі цікаві ілюстраці, і нема посилань на джерело. Це Ви самотужки малювали?
Дякую за відгук. Дуже приємно, що Ви звернули увагу на ілюстрації (робила їх власноруч) та на відсутність посилань на джерела. Це чудово, коли інтелектуальна власність шанується так само, як і уречевлена. Щодо обсягу та ваги книги, то вони справді помітні) Я читала “Емоційний інтелект” з перервами. Інформації багато й мені був потрібен час на її осмислення. Впевнена, що і Вам вдасться. Приємного та корисного читання!)