Чому ти не ходиш на дискотеки? Ти була на концерті одна?! Хоч би для годиться поговорила. Тобі не нудно? Після n років подібних реплік, після довгих велелюдних застіль, де інтроверсію відчуваєш фізично (а значить змінюється голос, погляд і в голові не залишається жодної теми для загального обговорення), після десятків спроб пояснити свою взаємодію зі світом, сумнівів не залишається: бути інтровертом — це вада. Бути інтровертом — це жити в режимі перманентного захисту, адже будь-якої миті запросто можна почути звинувачення в занудності, замкнутосі, відлюдькуватості…
Автор книги (на щастя, теж інтроверт) змогла просунутися далі в пошуку розуміння своєї природи. А значить і моєї:) Добра новина: інтроверсія — точно не патологія, не вада і не бацила, яку треба вивести з організму. Фактично, бути інтровертом означає володіти низкою переваг.
Корпоративному юристу Сьюзен Кейн ніяк не вдавалося впіймати хвилю бурхливого життя американських правників. Блискуча студентка, взірцевий працівник кам’яніла під час публічних виступів і шукала, що ж у ній не так. А тоді вирішила присвятити п’ять років життя вивченню явищ екстраверсії та інтроверсії, підсумком чого і стала ця дослідницька робота.
Перед прочитанням “Сили інтровертів” наполегливо рекомендую озброїтися олівцем і блокнотом, адже на кожній сторінці знайдеться цікава та корисна думка. Книга добра уже тим, що автор спирається не лише на теоретичні джерела, але й сама бере участь в описуваних експериментах і заходах, знайомиться з людьми, про яких пише, та не соромиться ділитися власними враженнями. На додачу Сьюзен Кейн не прагне сподобатися читачеві, тому не грається ані в складну науку з п’ятикореневими поняттями, ані вдає “свою дівчину”. І за це окрема дяка. Читаючи цю книгу, я відчувала, ніби спілкуюся з доброю подругою, яка розуміється на психології та щиро хоче поділитися знаннями.
Книга поділена на змістові блоки, кожен з яких розглядає інтроверсію під різним кутом зору. Тож після прочитання можна краще зрозуміти біологічні та соціальні чинники, що діють на екстравертів та інтровертів. Цікаво, наприклад, дізнатися про коріння ідеалізації екстраверсії. У США поштовхом возвеличення товариськості та інших характеристик, які асоціюють з екстраверсією, стала переорієнтація соціального укладу, рух від сільського господарства до урбанізації. А ще реклама, система освіти, соціальні медіа, громадська думка, стереотипи та навіть релігія.
У книзі побіжно піднімається питання “nature vs nurture” (природа чи виховання). І тут велику цінність мають результати досліджень, які вказують: інтроверсія та екстраверсія “вшита” у ДНК людини. Наприклад, у кочівних народностей екстраверсія більш поширена, адже саме відкритість та орієнтація на дію підвищує шанси вижити при мандрівному способі життя. Та й мозок в екстравертів та інтровертів працює інакше: збуджуються різні його ділянки, по-різному відбувається реакція на дофамін, інакше поводиться мигдалеподібне тіло та навіть слини в інтровертів виділяється більше. І до кави та болю вони чутливіші.
Припущення щодо інтроверсії можна зробити уже з перших днів життя людини. Високореактивні діти (які бурхливо реагують навіть на незначні подразники) з високою ймовірністю виростуть у вдумливих, зосереджених та схильних до глибоких роздумів дорослих. Важливий висновок, який робить автор: інтроверсія та екстраверсія залежать від фізичних параметрів, і людина відчуває це інтуїтивно.
Але не тільки в біології річ. Зовнішній тиск, громадська думка, міфи про успішність накладають свої відбитки на особистість екстравертів та інтровертів. І це, напевно, найкраще пояснює, чому психопати та генії — розгалуження однієї генетичної гілки.
Наводячи переконливі аргументи на прикладі авторитетів (Стів Возняк, Стів Джобс, Чарльз Дарвін, Франц Кафка, компанії Reebok, Pixar, Microsoft), Сьюзен Кейн розповідає про ефективність роботи на самоті та, всупереч сучасному тяжінню до роботи в команді та open-спейсів, наголошує на невиправданості перенесення успіху інтернет-співпраці в реальність.
У книзі містяться розгорнуті пояснення різних наукових теорій (“теорія орхідей”, “теорія еволюційного компромісу”, “теорія вільних якостей”), розповідає автор про “старий” і “новий” мозок, оптимальну стимуляцію для обох типів, пропонує переглянути поняття “зона комфорту”, ділиться власним досвідом, описує експерименти з дітьми та дорослими, пропонує методи виховання дітей-інтровертів та говорить про невідповідність очікувань батьків щодо дітей. І все заради того, щоб інтровертів перестали перевчати, робити з них, з нас, “нормальних”. Щоб урешті дали їм спокій. А в ідеалі — оптимальний рівень стимуляції.
Насправді я б могла продовжувати розповідати про книгу, але боюся перетворити допис на її передрук. Тож наостанок ще раз пропоную звернути увагу на “Силу інтровертів” (вона червона із синім китом, у книгарні легко впадає в око). Впевнена, що кілька годин на її прочитання варті того, щоб розуміти, як почувається і живе принаймні третина ваших знайомих.
дякую дуже, треба буде почитати, щоб розібратися чи інтроверт я взагалі.
Дякую за прочитання. Рада, що допис виявився для Вас корисним.