У будь-яку пору року в Тернополі я почуваюся добре й тепло. І посеред літа, коли асфальт липне до підошви, і на початку весни, коли крига та сніг раз у раз влаштовують сюрпризи. І хоча це місто на річці Серет влаштоване подібно до інших обласних центрів Західної України, усе ж відрізняється від кожного з них. Ритмом, темпом і затишком. Думаю, тут легко прижилися б іспанці з їхньою вродженою неквапністю та заспокійливим “маньяна”.
Спекотне літо 2012-го. Мій перший візит. Звичайний серпневий день у Тернополі. Парки вбрались у соковиту зелень, зранку на центральній площі чемпіонка світу з пауерліфтингу проводить руханку (зарядку), на Тернопільському озері гудуть мотори — відбувається Чемпіонат світу з водно-моторного спорту, увечері виступатиме Скрябін. Я слухатиму його пісень на пагорбі, з печивом, яблуками, термосом і в гарній компанії.
Наступного дня — прогулянка приємною набережною, смачне морозиво, спека і маленькі рятівні водойми по всьому парку. Спробуй знайти більш сімейне та спокійне місто для постійного життя чи короткотривалого відпочинку.
От-от на обрії засяяла зірка “перебудови” 80-х і модернізації соціалістичного суспільства, студенти їздили на картоплю та буряки, зводили гуртожитки (за що отримували свої заслужені працею трійки), вища освіта возвеличувала випускників над скромним робочим класом… а тим часом з кухонного вікна на 9-му поверсі на сусідній балкон перелазила відчайдушна дівчина. На балконі на неї, звісно, чекали: одногрупник підставляв свої дужі руки. Хвилюватися немає причин, в гуртожитку таке не рідкість. Судячи з нахиленого поручня, це найзвичайнісінька справа і для теперішніх студентів Тернопільського національного економічного університету (раніше — Тернопільського фінансово-економічного інституту). До речі, саме тут здобував освіту третій Президент України Віктор Ющенко.
Глянути б одним оком: а як тоді жилося студентам? Як вони чергували в кімнатах, проносили алкоголь, заповнювали заліковки, вчили предмети типу наукового комунізму, прогулювали пари й отримували санкції за “енки”…
Тернопіль дав початок і зелене світло не одній студентській сім’ї. Ніде правди діти, але деякі пари “одружував” деканат. Комусь загрожувало направлення в різні міста. Іншим була “пора”. Але декому щастило — у них була любов. Так пощастило тій парі з дев’ятого поверху. І мені пощастило. У тій сім’ї я займаю позицію доньки.
Десь через 30 років ми гулятимемо вулицями святково-освіченого Тернополя двома подружніми парами. І навіть пройдемося біля парку імені Т. Г. Шевченка, де ці самі студенти садили дерева на болотистій місцевості (навіть не сподіваючись, що із них щось виросте).
Неймовірно, але факт: за всі рази відвідин Тернополя мені не довелося потрапити на змістовну екскурсію. Тому все шляхом спроб і помилок:)
У теплі пори року Тернопіль дуже зелене місто. Через насадження та завдяки молоді:) Сім тернопільських вузів забезпечують ротацію та безперервний потік студентів. Парків і скверів у місті не менше.
Must-see в Тернополі — Тернопільське озеро посеред міста. Чи то зима, чи літо, рибалки тут як тут. Вудять рибу не для наїдку, а для задоволення. Взимку — сидять над ополонками, влітку — на березі. І тут варто увімкнути всю уважність й не потрапити на гачок, коли вони закидають вудки.
Як і кожне шляхетне місто, Тернопіль володіє замком. Це найдавніша вціліла будівля міста (1540 р.). Нещадна Друга світова залишила небагато від його колишньої архітектурної величі. Заснований замок Яном Тарновським (на честь котрого і названо місто).
На замок у звичному уявленні споруда не дуже схожа. Зараз функціонує як дитячо-юнацька спортивна школа. Потрапити всередину можна, якщо попередньо домовитись про екскурсію у Центрі туристичної інформації.
Вистачає в Тернополі й культових споруд. Одна з найгарніших — у самому серці міста. Домініканський костел Пресвятої Діви Марії у стилі бароко (тепер Архикатедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці), XVIII ст.
Недалеко від Костелу “лупає сю скалу” “вічний революціонер”. У Тернополі Іван Франко ще той денді;) Можливо, тернополянам відомо щось більше про цього хвацького вусаня, адже у свій час Іван Якович не оминав увагою Тернопіль: приїздив і з лекціями, і з поезією.
У Тернополі цілком домашня атмосфера. Тому, приїжджаючи сюди, я надаю перевагу орендованим квартирам: щоб кухня, чашки, магніти на холодильнику… Як же приємно після вечірньої прогулянки мати теплу розмову за чашкою гарячого чаю з бельгійськими вафлями! Сидиш така дрібна між височенних стін давнього австрійського будинку — і тобі добре.
Будь першим хто прокоментує