Творять не тільки письменники, а й читачі (Генрік Ібсен)
Ніщо так не важливо, як пристрасть. Незалежно від того, що ти хочеш зробити зі своїм життям, будь пристрасним (Джон Бон Джові)
У кого є кішка, той може не боятися самотності (Данієль Дефо)
Початок весни – й одразу стільки дат! Першого березня нарешті можна не стримувати себе й накупувати вусатому улюбленцю гарного блискучого одягу, корону, плащ, віскаса і всякого смачненького: Міжнародний день котів як-не-як.
Другого березня народилась американська рок-зірка Джон Бон Джові. Саме в день, коли світова спільнота відзначає день компакт-диска!)
Третє березня – Всесвітній день письменника, а так, щоб уже точно – Всесвітній день миру для письменника. І про це – трохи детальніше.
Історія цієї дати починається 97 років тому, коли у маловідомої англійської письменниці Кетрін Емі Доусон-Скотт виникла ідея заснувати вечірній клуб для письменників. Вона вважала, що за умови існування таких клубів в інших європейських столицях письменники могли б легко знаходитися та комунікувати між собою. No more, no less – для більшого вони не призначалися.
PEN-клуб (назва – абревіатура, складена з перших літер слів «поети» (poets), «есеїсти» (essayists) та «новелісти» (novelists) – це міжнародне об’єднання письменників, яке, відповідно до Хартії ПЕН-клубу, «виступає на захист принципів свободи інформації всередині кожної країни та між усіма країнами. ПЕН-клуб виступає на захист свободи друку і проти довільного застосування цензури в мирний час. ПЕН-клуб вважає, що необхідне просування людства до більш високих форм політичної та економічної організації потребує вільної критики уряду, органів управління і політичних інститутів».
Створення ПЕН-клубу 5 жовтня 1921 р. у Лондоні було однією з багатьох спроб об’єднати європейських інтелектуалів після Першої світової війни. Його першим керівником став письменник Джон Голсуорсі, що викликало подив, адже усього за кілька тижнів до цього на запрошення взяти участь у конгресі письменників-прихильників миру, Голсуорсі відповів, що письменники найменше придатні для міжнародного співробітництва.
За десятиліття свого президентства Голсуорсі намагався не допускати політику в літературу, хоча у підсумку цього так і не вдалося уникнути. Уже під час першого конгресу опозиція стала очевидною: бельгійські делегати відмовилися брати участь у разі запрошення німецьких письменників на чолі з Герхартом Гауптманом через позиції останнього під час війни. Політичний антагонізм відкрито проявився 1926 року у Берліні, коли у день відкриття конгресу німецький літературний журнал опублікував різкі матеріали щодо ПЕН-клубу. Молоді літератори (Бертольд Брехт, Альфред Деблін, Йозеф Рот) протестували проти претензій німецького ПЕН-клубу представляти німецьку літературу. А, наприклад, конгрес у Дубровніку, куди прибула делегація німецького ПЕН-клубу, остання полишила передчасно. Примітно, що за кілька місяців до цього конгресу з німецького ПЕН-клубу було виключено всіх єврейських і комуністичних членів й обрано новий виконком, першим офіційним діянням якого була телеграма з виразом відданості Гітлеру. На конгресі німецькій делегації ставили гострі питання, як то, чи протестував німецький ПЕН-клуб проти переслідування інтелігенції і якою була його реакція на спалювання книг. За таких умов протидіяти проникненню політики у клуб виявилося надскладним завданням.
За рік до конгресу у Дубровніку у 1932 році в Будапешті пройшов останній конгрес, де був присутній Голсуорсі. На відкритті сесії він проголосив декларацію з п’яти пунктів, якими й до сьогодні керується ПЕН (Хартія ПЕН-клубу):
1. Література, хоч і національна за своїм походженням, не знає кордонів і повинна залишатися спільною цінністю націй всупереч політичним та міжнародним потрясінням.
2. За будь-яких обставин, але особливо в часи війни, витвори мистецтва й бібліотеки – і загалом культурна спадщина людства – повинні залишатися недоторканними з боку національних та політичних пристрастей.
3. Члени ПЕНу повинні повсякчас використовувати свій вплив задля взаєморозуміння та взаємоповаги між народами; вони зобов’язуються зробити все можливе, щоб розвіяти расову, класову й національну ненависть та обстоювати ідеал єдиного людства, що живе в мирі.
4. ПЕН виступає за принцип безперешкодного поширення думки в межах кожної нації та між усіма націями, а його члени зобов’язуються протистояти будь-яким формам обмеження свободи самовираження у своїй країні та у своїй спільноті.
5. ПЕН визнає свободу преси й виступає проти довільної цензури в мирний час. Він переконаний, що належний поступ світу до краще організованого політичного й економічного порядку передбачає імператив свободи критикувати уряди, адміністрації та інституції. А оскільки свобода передбачає добровільне самообмеження, члени ПЕНу зобов’язуються протистояти таким порокам вільної преси, як брехливі публікації, свідома неправда та спотворення фактів з політичною чи особистою корисливою метою.
ПЕН-клуб пережив всі інші спроби організувати “людей з ручками” в одну спільноту – від «Кларте» до COMES. На відміну від інших спроб об’єднати письменників всього світу, ПЕН-клуб завжди відмовлявся приймати будь-яку підтримку від політичних партій, влади або держав.
Хоча заснування ПЕН-клубу припадає на 1921 рік, саме свято було проголошене 12-18 січня 1986 року на 48-му Міжнародному конгресі ПЕН-клубу, і саме його учасники проголосили 3 березня «Всесвітнім днем миру для письменника».
Сьогодні центри ПЕН-клубу діють у понад ста країнах світу (у 1923 році їх було 11). Український ПЕН-центр багато років очолював Євген Сверстюк, сьогодні його керівник – Микола Рябчук.
Будь першим хто прокоментує