Чому я це прочитала: Валерій Пекар “Різнобарвний менеджмент”, 2016

Красномовний вислів про відповідальність за власні слова, але не за те, як чують їх інші, набуває загрозливих рис, коли йдеться про тривіальне людське спілкування. Загрозливих для виявлення спільних позицій і бажання порозумітися. Мабуть, таке траплялося з усіма. Здається, промовляєш до співрозмовника простими доступними словами, а на тому боці дроту тебе зовсім не розуміють. Цю різність мов і світів кожен бодай раз відчував інтуїтивно, але не завжди міг пояснити раціонально. Книга Валерія Пекара “Різнобарвний менеджмент” надає можливість побудувати каркас теорії, на яку міг би опиратися безжальний емпіричний досвід подібних сутичок.

Дещо наївною видалася мені назва цієї книги на перший погляд. Як “Весела хімія” чи “Цікава фізика” з приміткою “Для дітей середнього шкільного віку”. Але схвальні відгуки не залишили мене осторонь, тож я практично чекала черги, щоб нарешті за неї взятися. І вже з перших сторінок стало зрозуміло, що назва цілком виправдана. Книга справді про менеджмент і справді про кольори. Бежевий, фіолетовий, червоний, синій, помаранчевий, зелений, жовтий і бірюзовий майорять, наче прапори, на кожній сторінці.

І майорять не просто так. Ці кольори — аж ніяк не довільно обрані заради розваги, а наслідок наукової розвідки іменитих дослідників (автор зазначає, що у книзі використано кольорові маркери, винайдені К. Кованом та Д. Беком). Кожен колір репрезентує певну парадигму мислення — від первіснообщинного ладу до світобачення інтелектуально розвиненої людини та суспільства в цілому. Все просто, максимально наглядно та дуже виграшно для “побутового” розуміння.

Хоча на самому початку наголошується, що книга написана практиком і для практиків, усе ж вона має видимий наліт науковості (наук-поп). Це не збірник есеїв і роздумів, а докладно перебраний матеріал, приведений в чітку структуру та підтверджений науковими позиціями, зокрема, з точки зору інтегральної динаміки. Автор завбачливо береже читача від потоку складних взаємозв’язків, методологічної бази та прізвищ науковців всіх часів і народів та зосереджує увагу на доступних для широкого загалу висновках. Для зацікавлених наприкінці книги подано список літератури для поглибленого вивчення предмету, а в тексті час від часу згадуються імена визначних дослідників (А. Маслоу, І. Адізес).

Наратив книги насичений, але приємний. Автор ощадливо використовує рідковживані фахові слова, а коли робить це, то намагається якомога доступніше розкрити їхній зміст. Підбираючи аргументи, він надає перевагу загальновідомим фактам. Водночас книга не позбавлена авторських інтерпретацій. Наприклад, пан Пекар цікаво розмірковує про зв’язок релігії, науки та військової справи, про розвиток Європи і причини його застою, пропонує по-іншому обдумати сенс слова “вестернізація”.

Як заведено, перша частина книги закладає основи: розповідає про інтегральну динаміку та зупиняється на поясненні кольорів (парадигм мислення) на прикладі окремої людини. Пізніше здобута інформація “мігрує” в наступні розділи — до організацій та у світ поза корпораціями.

“Корпоративна” частина присвячена застосуванню знань про кольори на практиці управління компаніями та організаціями. На цьому етапі колір окремої людини (парадигма мислення) трансформується в колір компанії (управлінська культура). Тут йтиметься про життєвий цикл організації, підбір кадрів, постановку завдань, мотивацію, типи керування, бізнес-процеси, маркетинг, інформаційні системи.

Остання частина книги торкається інших сфер суспільного життя: військової справи, національної ідентифікації, економіки, політики. Спеціальний розділ відведено для роздумів про Майдан як про революцію модернізації. Крім теорії, у книзі є кілька практичних завдань, які допомагають читачеві визначити колір власних “окулярів” на даному відрізку життя.

Упродовж книги автор піджартовує та вселяє надію, що не все втрачено. Він заспокоює: жодна парадигма мислення не є ні доброю, ні поганою, а лише більш чи менш адекватною для даних умов. Важливо — навчитися розрізняти їх та підбирати “правильний” колір у кожній життєвій ситуації.

Для мене цінною виявилася теза про рух людини по спіралі між індивідуалізмом (самовираженням) і колективізмом (служінням). Перемога за перемогою: цілком нормально прагнути порятувати світ у двадцять, а у двадцять п’ять хотіти тиші і троянду для споглядання.

Нарешті автор висловлює жорстоку, неприпустиму і незручну для певної когорти людей думку: люди не рівні ані у своїх здібностях, ні у своєму прагненні до розвитку. І живіть з цим, як хочете 🙂

У підсумку “Різнобарвний менеджмент” належить до книг-структур. Вона цементує інтуїтивне та надає йому чіткої форми виразу, створює легку “кольорову” шпаргалку. Так що прочитавши цю книгу, читач зможе вербалізувати те, що зазвичай криється за словами “говорити різними мовами”. Інформація у книзі досить концентрована, але автор завбачливо повторює та наголошує на найважливіших моментах. Крім того, книга слугує своєрідним тренажером для слуху і зору: мимовільно загострюється увага на словах, які вживає співрозмовник, його реакціях на репліки, джерелах інформації, а всіх знайомих так і хочеться “приписати” до котрогось світу — червоного, зеленого, синього.