Хвилі набігом беруть берег, досягаючи до половини пляжу. Діти намагаються виловити мушлі та радісно верещать, коли хвиля збиває їх з ніг. Торговець солодощами заклично протягує: “Бола Берлім” (схоже на пампушок з джемом) або виспівує про морозиво, зазираючи під парасолі до розніжених відпочивальників. Дівчата, що сидять на краю ще сухого пляжного піску, підводяться на лікті, коли спінена вода заходить на їхню територію. Спека поволі відступає, й можна відкладати окуляри. За лічені хвилини сонце закочується за пагорби праворуч, альбатроси і чайки шугають над темною синню Атлантичного океану. На Португалію лагідно спадають вологі континентальні сутінки.
Про Португалію хочеться розповідати як про кінострічку: не про тонкощі монтування декорацій та підбір акторів, а про атмосферу, настрій, музику!
Хоча, звісно, Португалії є що розповісти та показати світові. Від графства до королівства, через диктатуру до республіки й від Лузітанії до Португалії, ця країна смакувала хороші часи, але й гіркі часи потрясінь не оминули цей теплий край. Упродовж формування сучасної Португалії тут сталося багато: мусульманське завоювання, Реконкіста, великі географічні відкриття Індії, Бразилії, Канади, династична криза, залежність від Іспанії, Революція гвоздик, двадцятивосьмирічна війна за незалежність, а на додачу потужний землетрус магнітудою 8,5-9 балів, який 1755 року ущент зруйнував столицю провідної морської країни. Місто вдалося відновити, тож сьогодні туристу легко уявити себе у Лісабоні XVIII століття, адже тут збереглася автентична архітектура, не порушена ні часом, ні війнами.
Височенні хвойні, листяні та пальмові дерева кидають розлогі тіні на цілі квартали Лісабона. Жваво, проте без зайвої метушні, містом пересуваються люди: пішки, в авто і тук-туках, на метро, велосипедах і самокатах. У багатьох — великі клунки з написами El Corte Ingles, Cork&Co, Pelcora. Це туристи. Їх легко впізнати за капелюхами, кепками та хустинками. Місцеві заледве вдаються до таких засобів.
Як властиво туристичним містам, на центральних вулицях Лісабона трохи менше душі й не така смачна їжа.
У Лісабоні, як, зрештою, в інших португальських містах, увагу привертає теракотова черепиця на дахах. Хіба що у Лісабоні це вдається краще розгледіти — з оглядових майданчиків. Також у столиці цікаве розташування будівель, які начебто “нашаровуються”. Ось низенькі хатки, ось вищі готелі, ось худі і стрункі офісні центри. Аж ось здалеку витинається шпиль собору. Кажуть, що у Лісабоні майже не залишилося місця для новобудов, тому частина споруд розташовується прямісінько на водах океану!
Окрім славнозвісного футболіста Кріштіану Роналду (та готелю “CR7”), Португалія відома, як мінімум, трьома речами: декоративною плиткою азулежу, якою оформлено вітрини, назви вулиць, окремі елементи фасадів або й цілі будинки; корок, з якого виготовляють прикраси, гаманці та навіть краватки; і вино, смачне місцеве вино, від якого практично не хмілієш.
Лісабон, безумовно, туристичне місто з усім розмаїттям послуг: кафетерії, ресторани, маленькі антуражні крамниці та великі торгові центри, музеї, пам’ятки архітектури, багажні відділення по всьому місту… І жодного пляжу. Тому, щоб потішитися гарячим піском та солоною океанською водою, слід рушати далі.
Наприклад, у чарівне місто Пареде, у західній частині Португалії. Тут обличчям до обличчя зустрічаєшся з португальським колоритом. І також тут приходить осяяння, що англійська — не панацея, тому у спілкуванні з місцевими доводиться користуватися перекладачем, жестами та фантазією. Пощастить, якщо у ресторані один з офіціантів розмовляє англійською. Або якщо у черзі в супермаркеті хтось розгледить відчайдушну спробу туриста вимовити слово “bacalhau” й постарається зібрати разом кілька відомих йому підбадьорливих слів англійською. І хоча португальську важко зрозуміти інтуїтивно чи через аналогії з більш поширеними європейськими мовами, навіть без її знання в Пареде почуваєшся спокійно та безпечно.
Попри деяку дистанційованість від масового туриста, Пареде зручно розташувалося між популярними місцевостями: за 17 км — залюднений пляж туристичного містечка Каскайш, трохи віддалік — зелена та фортифікована Сінтра, за півгодини — Лісабон з усіма його музеями (національного одягу, карет, картин, історії), торговельними центрами та розвагами (в Лісабоні — найбільший океанаріум Європи).
Ранки у Пареде повільні й запашні. Щойно виходиш на вулицю, відчуваєш аромат морепродуктів і спецій, кави та солодощів з паштеларій (місцевий аналог кав’ярні). За маленькими столиками вранці багато старших людей, красиво вдягнених, з книжками чи журналами. Попивають каву, нікуди не поспішають. Цього не-поспіху, цього смакування часом хочеться набрати собі у пригорщі, нанести товстим шаром, ніби сонцезахисний крем, і знайти свій ідеальний темп.
Португальці — комунікабельний і контактний народ. Дівчина з рецепції першої години знайомства розповіла, чому боїться користуватися ліфтом. Офіціант щоразу дружньо плескає по плечу зі словами “oh my friend” та приносить до столика тацю з сирою рибою, щоб продемонструвати, яка вона свіжа, і натхненно розповісти, як буде смакувати страва. Продавець вчить правильно вимовляти числівники і каже щось на зразок “перфейто”, коли вдається відтворити щойно почуте. Власник ресторану “Eduardo” Едуардо (це лише здогад!) пояснює відвідувачам, чому не працює його славнозвісний заклад. Тому що відпустка. На місяць. Побачимося в середині вересня. Й усе це так просто й невимушено, дружньо й безпечно, що мимоволі зачаровуєшся Португалією.
Дарма що за мірками європейського континенту Португалія — невелика країна (110-а за розміром у світі, менша ніж Угорщина чи Болгарія), вона рясно наповнена кольоровими мушлями, скельцями та плиточками з історіями, які хочеться роздивитися зблизька!
P.S. А ще в Португалії є статуя Ісуса Христа – така ж, як у Ріо-де-Жанейро. І міст, як у Сан-Франциско
Будь першим хто прокоментує