Існують міста, які миттєво складають про себе враження: історичним фоном, архітектурними формами, культурними здобутками, ритмом життя, а врешті-решт і погодою. Затишні, залюднені, тихі, шумні, вишукані, чисті, брудні, туристичні, бізнесові, домашні… Існують також ті, яким починаєш симпатизувати, провівши з ними трохи більше часу. Для мене таким містом став Кременчук.
Щоб вловити особливість міста та відчути його пульс, мені не вистачило кількох приїздів. Та й проживши тут місяць, я досі не можу сказати чогось виразного: ані порекомендувати як must have для туристів, ані відмовляти від приїзду сюди. Щодо мене, то авансом I ♥ Kremenchuk. Авансом — адже знайома з його невеличкою частиною. Поки що поза увагою залишилися міський парк, алея сакур, льодова арена, аквапарк, Музей історії авіації та космонавтики.
Найперше, що впадає в очі у Кременчуці, — багато будівель промислового значення, суміш українстких і російських вивісок, а також суржик.
Раз у раз я ставала свідком філологічної баталії навколо питання “То як же правильно називати жителів Кременчука?” Здається, що у протистоянні кременчучани, кременчуківці vs кременчужани гору беруть останні.
Цікаво було б дізнатися, яка версія походження назви міста подобається жителям найбільше. Бо, як заведено у пристойному товаристві, їх кілька. За однією, назвою місто завдячує випадку та вигуку стернового на човні. Помітивши пороги на ріці, він гукнув: “Кремінь! Чув?” Voila! — отримайте ім’я для міста. За іншою, назва походить від двох тюркських слів: “кермен” (фортеця) і “чик” (кордон, межа), дослівно з татарської — “прикордонна фортеця”. Третя говорить про урочище Кременчук, де за правління короля Сигизмунда-Августа було споруджено фортецю проти турків. Не обійшлося, аякже, без російського епосу про першозасновника Кремен-Чуга.
Для мене Кременчук сповнений контрастів. Вже саме його розташування та адміністративний поділ на дві частини — доволі красномовний факт. Причина — річка Дніпро і, відповідно, розташування Кременчука на лівому і правому берегах. Дві частини міста єднає більш ніж кілометровий Крюківський міст. Таку ж назву має правобережний та частково лівобережний район міста — Крюківський. Район на лівому березі — Автозаводський.
Попри те, що Кременчук є потужним індустріальним центром Полтавщини (86 промислових підприємств, 58 будівельних організацій, близько 14 тисяч суб’єктів підприємницької діяльності), це ще доволі зелене місто. Понад 30 парків, бульварів і скверів, шість об’єктів природно-заповідного фонду, прибудинкові зелені зони та дерева уздовж доріг додають місту бонусів. І Дніпро!
Водночас, маючи розвинену мережу транспортного сполучення та відповідні заводи (мій улюбленець — Кременчуцький завод дорожніх машин:), Кременчук усе ж не в топі міст з найкращим громадським транспортом.
У Кременчуці міцно переплелися залишки радянського минулого та дух європейської перспективності. Наче студенти з різних країн орендують одну квартиру.
З одного боку, радянське мистецтво…
А з іншого — приємна кав’ярня “Кофан”.
Архітектура Кременчука відносно молода. У воєнні часи 97% міста було знищено. Відновлення розпочалось у післявоєнний період. Зараз у місті лишилося 22 будинки, зведені в дореволюційні та довоєнні часи.
Тож недивно, що наліт радянської архітектурної традиції простежується тут дуже чітко. Величезні радянські мурали та мозаїки, похмурий і водночас дивно розмальований університет, бронзові пам’ятники та вивіски на зразок “Ремонт взуття”, “Пиріжкова” та “Варенична” відразу впадають в око.
Поряд із тим заспокоюють зір і запрошують на гостину затишні концептуальні кав’ярні (йдеться не про франшизи львівських круасанів, пляцків, шоколаду, яких тут теж не бракує), антикафе “Простір ідей”, гарний кінотеатр, чудова набережна, пляж біля Дніпра, охайна центральна площа (а взимку — просто-таки казкова!)…
Михайло Остроградський — український математик, фізик і механік. Вважається одним з провідних математиків середини XIX ст., внесений до списку видатних математиків світу (ЮНЕСКО)
Місцеві кажуть, що за останні роки Кременчук разюче змінився. Фактично та ідеологічно. Нова бруківка на набережній, доглянутий Придніпровський парк, контейнери для різного типу сміття, сквер імені Олега Бабаєва (покійного мера міста) зі світловим фонтаном і приємною музикою з колонок – ніби нічого визначального. Але для міста, яке роками не відчувало фінансової уваги, це велика зміна.
Це місце мені особливо подобається. Воно нагадує кадри з доброго молодіжного американського кіно: студенти сміються та хлюпають один в одного водою, катаються на роликах і п’ють каву з паперової тари (в одному із закладів готують чудовий літній прохолодний напій — каву-шейк). Й усе це під музику а-ля Beverly Hills 90210.
Ідеологічно, кажуть, Кременчук теж зазнав змін. Особливо після 2013 року, коли не залишилося сумніву про українськість цього полтавського міста.
Як і деінде, у Кременчуці є переваги й недоліки, речі, якими можна пишатися і які хочеться заховати якнайдалі від людей. Але я вірю, що краса в очах у того, хто дивиться.
Будь першим хто прокоментує