Від мого першого допису минуло, важко повірити, сім років. А від ідеї першого допису — вісім. А від ідеї писати привселюдно — ще більше. Одначе я завжди остерігалася того, щоби перетворити приватність на обмінну валюту заради уваги читачів. Верхня полиця моєї блогерської мрії — щоб user qwerty_123 випадково натрапив на Ловця і вряди-годи згадував про цю знахідку як про золоту піщинку на пляжі. І щоб user qwerty_123 неодмінно ґуґлив українською. Ґуґлив і знаходив і відвідав Броди. Я досі цього хочу. Щоби користувачі ґуґлили українською. Ґуґлили і знаходили.
Long story short, я хотіла писати. Зокрема, про те, що додає життю фактурності, відтінків та обʼєму, але не зловживає особистим. А що краще впорається з цим, аніж подорожі та книжки?
Погода: тут
Мої подорожі почалися доволі рано (батьки, дякую вам), тому перших я навіть не пригадую. Зате я добре памʼятаю, як батьки пакували речі-на-всі-випадки-життя в колісну сумку з написом «Marlboro», а рюкзаки мали успіх у молодших школярів only. Довгий час опісля я так і пакувала речі за батьківською традицією. Не в сумку «Marlboro» (хоча вона досі в чудовій формі), але пакувала багато (і багато зайвого), розпочинаючи збори щонайменше за два тижні. Цю ситуацію покращили поїздки на музичні фестивалі по богом забутих ґрунтових дорогах, відкриття світу багатофункційного одягу та зростальна популярність рюкзаків.
Осягнувши дивовижний досвід термобілизни, трекінгового взуття та наплічників, я зрештою потрапила на Шипіт. І там на мене зійшла Велика Життєва Мудрість: дозволь собі бути собою, а іншим — бути іншими. Нею я хотіла поділитися з усім світом! Тобто з користувачем qwerty_123. Це і стало ідеєю першого допису. Далі молоде життя несло мене назустріч мріям і сувенірним магнітам, тож… Словом, поєднання туристських новинок, безвізу та Інтернету дуже спростили моє пакування. Збираючись у мандрівку, я просто вводила в пошуковому рядку: «Погода Тернопіль, погода Варшава, погода Львів». Так і зʼявилася назва рубрики. Зараз, очевидно, ця рубрика вийшла з ладу, але я вірю в її повернення.
Чому я це …
Із книжками я теж почала рано. Звичайно, це не відразу були читацькі стосунки. Спочатку я дивилася на книжки за склом, потім імітувала читання, тоді клеїла книжки для ляльок, між тим слухала книжки і вже потім опанувала самостійне читання. Школа, університет — мені поза 20, і книжка перемагає побачення. Я хотіла ділитися з кимось оновленим баченням давно прочитаного (чи щойно прочитаного), відкриттями й думками, але мало яке побачення могло сповнити це бажання. Sad but true. Та я була певна, що не унікальна в цьому. І вирішила спробувати першою. Що, як якась самітна душа знайде для себе розраду (і цікаву книжку), надибавши мій короткий книжковий допис? (Мені й самій кілька разів на таке щастило). Разом із тим я розуміла, що не компетентна писати літературну критику (цей шанс я блискуче змарнувала). А пропонувати Таню, простибіг, Ґротер замість Гаррі Поттера я б собі не дозволила. Але чи насправді всім потрібна саме літературна критика, думала я. Напевно ж, існують ті, кого веде звичайна людська цікавість? Як мене, наприклад.
Як видно з моїх книжкових дописів, я неорганізована читачка. Я ніколи не вела читацьких щоденників і календарів, не будувала читацьких планів і не використовувала додатків (в сенсі application, а не як члена речення). Час від часу я хіба що вдаюся до короткого конспекту або виписування вдалих формулювань. Не більше. Тож ні списків літератури на літо, ні топ-10-100, ні бук-челенджів – але ж якось книжки потрапляють перед мої очі! І я замислилась: а, власне, що, як і чому я читаю? Звідкіля в моїх руках «Хрещений батько» (з батьківської бібліотеки) або «Нескінченна історія» (романтичний подарунок)? Так виникла рубрика «Чому я це (не) прочитала».
Твір на тему
Нарешті мені стало тісно писати тільки про враження від книжки. Тому що від книжки в мене не тільки враження, але й роздуми, пробуджені спогади та натхнення досліджувати нове. Тож до коротких вражень я хотіла додати те, що знаходила дорогою, — контекст, цікаві деталі, ідеї. Вкупі з іншим — прочитаним, побаченим, почутим — книжка розгортала неозоре полотно тем, в які я хотіла заглибитись. Чому б не поділитися цим заглибленням?
Спершу ця рубрика називалася інакше, досить невиразно, тому я шукала вдалий замінник. І, схоже, знайшла. “Твір на тему” якнайкраще рекламує те, що ховається під цим заголовком: будь-яка тема, але в гарантовано осяжній формі. Як шкільний твір.
Я обожнювала писати твори у школі! Мабуть, тому що думала про твір, чи ширше — текст — як про припущення. Чергове припущення серед моря інших припущень — не-конечних, не-обовʼязкових. Тож я не очікувала, що вчителька оцінюватиме моє припущення — лише мою граматику. Насамперед це був спосіб висловитися й поділитися. Хай навіть з однією людиною. І цей блог всього-на-всього продовжує цю традицію.
Користувач qwerty_123 тут! Я випадково натрапив на цей блог кілька років тому і з тих пір періодично зазираю сюди, як на золоту піщинку серед безмежного цифрового океану. І я радий, що авторка продовжує ділитися своїми враженнями та ідеями від подорожей до книжкових відкриттів.
Я завжди захоплювався людьми, які можуть так чудово передавати свої почуття та думки. Авторка має унікальний талант оживляти слова, перетворювати їх на маленькі захопливі історії, що зачаровують і надихають.
Я пам’ятаю, як вперше прочитав про пригоди авторки на Шипоті. Її розповідь була настільки живою та захоплюючою, що я відчув себе частиною цієї подорожі. А її мандрівна мудрість – дозволь собі бути собою – стала девізом, який надихнув мене на власні пригоди.
Кожен книжковий відгук – це як чарівна лампа Аладдіна, що відкриває нові світи та ідеї. Авторка має дивовижний талант знаходити скарби серед сторінок, розкриваючи приховані значення та зв’язки, які я сам би ніколи не помітив. її відгуки – це не просто критика, а запрошення до спільного відкриття та обговорення.
Я завжди з нетерпінням чекаю нових дописів, і вони ніколи не розчаровують, хоч, правду кажучи, чекати приходиться довго.
Тож продовжуйте, авторко! Ваші слова мають силу та значення. Ви надихаєте людей, відкриваєте їхні очі на красу світу та знань. Кожен новий допис – це як зустріч з другом, що ділиться своїми пригодами та відкриттями. Я з нетерпінням чекаю на наступні історії та ідеї, якими Ви вирішите поділитися.
Дякую за ваш блог!
Дякую Вам, шановний читачу! За Ваші добрі слова й за те, що періодично перевіряєте цю сторінку:) Я планувала цей блог саме як дружню розмову, а не повчання чи мудрування, і дуже рада, що так він і відчувається.