Застрибну в останній вагон та залишу завершальну книжкову нотатку 2020-го року.
Доки я впевнено крокую через Лотлорієн і Роган (а роблю я це довгою дорогою: від “Сильмариліону” та “Дітей Гуріна” до “Володаря Перснів”), то поділюся іншою, неймовірно зворушливою та піднесеною книжкою Джона Роналда Руела Толкіна, — “Листи Різдвяного Діда”. Власне, це не зовсім “його книжка”; це компіляція епістолярію славетного дідуся, що закладає у панчохи чемних дітей подарунки під Різдво. Мовою ринку цей збірник можна було б назвати книжкою-картинкою для старших (ба, навіть дорослих), адже тут порівняно мало тексту й багато детальних ілюстрацій.
Історія Різдвяного Діда починається з народженням у сім’ї Толкінів первістка Джона. Свого першого листа Різдвяний Дід пише 1920-го, коли хлопчику сповнюється три. Надалі Дідові листи приходили дітям Толкінів щороку, допоки наймолодшій — донечці Прісціллі — не виповнилося чотирнадцять. Перші листи — це здебільшого короткі привітання до свят і кілька слів про подарунки. Проте з часом вони розростаються до цікавих і тривалих розповідей про життя на Північному Полюсі (нарешті ми дізнає́мося, що там відбувається насправді!): роботу Різдвяного Діда, його вайлуватого помічника Білого Ведмедя Каргу, секретаря ельфа Ілберета, гоблінів, Снігову людину, Місячанина… Часом у листах з’являються неохайний почерк (і помилки) Білого Ведмедя та витончені ельфійські літери. До того ж листування взаємне! Діти також надсилали листи, де запитували про Дідове самопочуття, описували життя сім’ї та ділилися побажаннями до свят.
Окрім розповідей про витівки північнополюсників, у листах Різдвяний Дід писав і про розчарування та неприємності, які спіткають їх (а також людей по всьому світу) упродовж року: збідніння та невдачі в пошуках подарунків, проблеми з опаленням та освітленням, потреби дітей із нужденних родин, війну…
Тож листи від Різдвяного Діда не лише додавали мерехтливої казковості передріздвяним приготуванням, але й допомагали Джонові та Едіт Толкінам розповідати про важкі речі та відвертати від думок про скрутне становище власної родини. Адже у листах Різдвяний Дід міг дотепно та цікаво пояснити, чому не вдалося роздобути омріяного подарунка. На додачу він надсилав малюнки свого помешкання, подвір’я, подарунків і всіх героїв, про яких згадував у листах. І ці сердечні ілюстрації олівцем — теж справа рук Толкіна. Як і різний почерк для різних листувальників або вигадливі візерунки на маргінесах.
Я навмисне не торкаюся сюжетів у листах, адже ця незвичайна збірка — дещо значно більше, ніж іще одна різдвяна книжка. Для мене це сконденсований паперовий вияв батьківської ніжної любові — тієї, яку можна спробувати на дотик. Коли береш до рук ці дбайливо складені сторінки та читаєш про кумедні пригоди Різдвяного Діда, Білого Ведмедя та їхніх приятелів, зовсім забуваєш, що насправді — це своєрідний літопис життя однієї родини, де кожна історія підсумовує рік із її життя. Це наче машина часу, яка за кілька годин читання проводить через 23 терплячі роки створення казки! І мабуть, ця збірка краще, аніж імениті дослідження з виховання дітей, вчить любити їх, зрощувати в теплі та турботливо берегти свічечки їхніх душ.
Будь першим хто прокоментує