Ось і настав час, коли до поняття «прочитала» я додаю малюнки та звук. Сьогоднішній допис — про графічну книжку, аудіокнижку та паперову книжку.
Farscape 25th Anniversary Special #1
Як читачка, я виросла у час і в культурі, де комікси показували хіба що в американському кіно. Тож я з дитинства знаю, який вони мають вигляд і як захоплюються ними класні учні з West Beverly Hills High School. Але в моїй уявній книжковій шафі вони так і не зайняли окремої полиці. На краще чи на гірше. Для мене це не те читання, на яке я з нетерпінням чекаю ввечері. Крім одного випадку.
Бо ж, окрім читання й подорожей, у мене є інші захоплення. Наприклад, космос! Саме тому я досі не можу повірити, що свого часу (1999-2003) пропустила серіал «На краю Всесвіту» (Farscape). Це науково-фантастичний серіал про подорожі космосом, живий біомеханічний корабель, планети з різними расами та культурами, війни та стосунки. Переконливі персонажі, добрий гумор і суперкрутий ляльковий персонаж Райджел!
2024 року серіал і його фандом відзначали 25-ту річницю «Farscape». І щоб відсвяткувати це як слід, американське видавництво коміксів Boom! Studios створило двотомний збірник усіх коміксів у лорі «Farscape» (у коментарях можете поділитися думкою, чи комікси — це «справжнє» читання). До нього увійшли старіші комікси про пригоди екіпажу Мойї, а також новий — створений спеціально до річниці. І я — одна з екіпажу щаcливиць, яка володіє цим скарбом! Після завершення телепригод Джон Крайтон і його сімʼя вирішують знайти в галактиці спокійне та безпечне місце і щасливо там замешкати. Та в галактиці немає спокійного та безпечного місця. Загроза існує постійно, навіть коли її не помічаєш.
My name is John Crichton, an astronaut. A radiation wave hit and I got shot through a wormhole. Now I’m lost in some distant part of the universe on a ship, a living ship, full of strange alien life forms. Help me…
Любко Дереш «Погляд Медузи», 2024
Ще до виходу книжки я мала на неї плани. З багатьох причин. По-перше, для мене Любко Дереш — один із найцікавіших авторів сучасної української літератури. По-друге, я наперед мала високі очікування (і вони справдилися). По-третє, я хвилювалася, що цю книжку читачі знову проґавлять, як це було із «Там, де вітер». І як добре, що я помилилася: там і тут про книжку активно говорили!
Перед читанням я приблизно знала тематику книжки й те, що матиму справу з читанням від першої особи. Й частково це привело мене до аудіоформату (у коментарях можете поділитися думкою, чи аудіокнижка — це «справжнє» читання). Завдяки різноголосому (чи радше — різно інтонаційному) читанню в неймовірному виконанні Андрія Любіча книжка сприймається як радіопʼєса. А я страшенно таке люблю ще з часів «Радіо Ера»! (чи знаєте ви, що таке «Радіо Ера»?).
Голосами різних людей Любко Дереш дає можливість почути й відчути воєнні досвіди військового, його цивільної дружини та друзів, переселенки з дитиною, викладача літературної майстерності, батька дорослого сина, обробленої російською пропагандою пенсіонерки та багатьох інших. Ці досвіди — водночас і «зовнішні» (блекаути, ракетні обстріли, тривоги в метро), і «внутрішні» (страх, розгубленість, сумніви).
Попри чималу кількість голосів, їхні магістралі не сплутуються. Кожен із них ніби їде власним тунелем, а тому їх легко відрізнити. З іншого боку, форма роману будує з цих магістралей одну довгу дорогу — ніби нитку, яка поєднує всіх персонажів. Це чудове вміння Любка Дереша конструювати героїв так, що читач розуміє кожного з них. Не обовʼязково оцінює, засуджує чи виправдовує, не обовʼязково обирає улюбленця, але обовʼязково розуміє їхні реакції, причини й наслідки. Через ці досвіди, монологи, спогади персонажів Любко Дереш підкреслює загальну поєднаність героїв, які дихають одним повітрям війни. Так само як дихають звичайним повітрям і, дихаючи, роблять кожен своє: викладають студентам, ходять в гості, малюють картини, грають в настільні ігри. Хіба що звичайним повітрям вони (ми) дихають з усім світом, а от повітря війни — тільки їхнє (наше), і воно з ними (нами) абсолютно всюди — ніби кисневий балон у скафандрі астронавтів.
P. S. На мою думку, книжка розрахована на дорослих читачів, приблизно віку головних героїв (близько сорока). Також зважте, що розділи від імені проросійських персонажів подані російською.
Томас Монтассер «Дуже особливий рік», 2014
Вау! — подумала я після двох третин прочитання. Я навіть не можу пригадати, чи коли-небудь читала книжку, в якій настільки нічого не відбувається впродовж ста пʼятдесяти сторінок. Це якась магія! У реченнях були підмет і присудок, але вони мало що зрушували з місця. У тексті були персонажі, але вони теж працювали упівсили. Та я стоїчно продовжувала читати. Й оскільки цієї книжки немає українською, то я коротко її перекажу. Це буде нескладно, недовго та повністю поміститься у десять речень.
1. Двадцятирічна Валері перебирає управління збитковою книгарнею тітки Шарлотти, яка без пояснень кудись звіялася.
2. У книгарні Валері знаходить одну книжку з чистими сторінками, яку вважає бракованою та збирається викинути.
4. У Валері є хлопець, який їй не дуже, але у книгарні зʼявляється хлопець, який їй дуже.
5. Хлопець, який їй дуже, цікавиться книжкою з чистими сторінками.
6. До книгарні приходять різні люди й серед них – іранець, який розповідає про заборонені книжки та утиски на його батьківщині, через які він емігрував.
7. Валері отримує лист від тітки з проханням зустріти її на вокзалі після подорожі.
8. Валері шукає в потязі вказане місце, але замість тітки знаходить книжку з чистими сторінками та квиток у Лондон.
9. До Валері підсідає хлопець, який їй дуже, і разом вони вирушають на рік у подорож, доки тітка Шарлотта махає на прощання рукою по той бік потяга.
10. Валері вирішує, що вона зробить такий самий подарунок іранцю й залишить йому квиток у Тегеран (!), аби він здійснив річну подорож додому (що? чому? навіщо?).
Поміж цим де-не-де у книжці траплялися цитати й роздуми про інші, реальні, книжки, самовар (!), а також багаторазове підкреслення магії читання.
Як бачите, книжка… не мудрована. Якби я взялася читати її заради задоволення, то покинула б іще на початку. Проте я мала іншу мету. Час від часу я беруся за легкі короткі книжки, щоб потренувати іноземні мови. І саме ця причина привела мене до «Дуже особливого року». А от не покинула я її зі щирого інтересу! Мене просто розбирала цікавість, чи станеться у книжці бодай щось 🙂
Будь першим хто прокоментує