Останнім часом з читанням складалося непросто. Тексти проходили, немов через шредер, залишаючи змішані в одну купу тонкі стрічки речень та сенсів. Ніяк не вдавалося знайти “саме ту” – здатну повернути можливість проникати в текст, а не ковзати ним – книжку. Допоки я не розгорнула приквел “Голодних ігор” Сюзанни Коллінз – “Баладу про співочих пташок і змій”.