Приблизно раз на пʼять років я розгортаю вікторіанський роман і… кидаю його через кілька розділів. Часом це навіть той самий роман, за який я вже бралась і на який досі покладаю великі надії: ану ж, «Джен Ейр», ти мені сподобаєшся? І ось — нове пʼятиріччя, а з ним іще одна спроба. «Буремний перевал» Емілі Бронте я таки змусила себе дочитати.